Ксенія Ляпіна: Ця історія почалася ще в вересні 2019 року, коли Верховна Рада ухвалила в так званому "турборежимі" законопроєкт, що передбачав обов'язкове встановлення реєстраторів розрахункових операцій (РРО) і як наслідок — тотальну фіскалізацію. Ті проблеми, що вивели людей сьогодні на вулиці й спричинили «Податковий Майдан» в Києві — це, в першу чергу, наслідок ігнорування народними депутатами та урядовцями обов'язкових процедур державної регуляторної політики, таких як проведення консультацій та обговорень рішень із зацікавленими сторонами (у нашому випадку — ФОПами) щодо зменшення системи оподаткування для досягнення спільного рішення у цій ситуації.
На жаль, на хвилі ейфорії нова влада майже рік ігнорувала можливу проблему для малого і мікробізнесу, не йшла на відкритий діалог з ФОПами, вважаючи, що все вирішиться "само-собою". Проте, підприємці розуміли, що відтермінування фіскалізації на рік нічого не вирішує, а лише загострює стан справ, тому почали активніше вимагати від депутатів спрощення системи регуляцій.
Процес творення державної політики не може відбуватися шляхом примусу та "перегинання через коліно" окремих соціальних груп. В такий спосіб жодна влада не здатна домогтися виконання законів, а навпаки - отримає тисячі схем та способів, якими підприємці почнуть "приходити" неприйнятні для них регуляції. Можу сказати дуже сміливу річ: на мою думку, жодної альтернативи діалогу між владою та бізнесом наразі просто немає. Теперішній стан речей може бути змінений в позитивному ключі тільки шляхом відкритої комунікації, консультацій та напрацювання альтернативного рішення. Маю надію, що це відбудеться найближчим часом за збереженням принципів регуляторної політики — пошуком оптимального виходу з кризової ситуації через аналіз ризиків, виявленням бар'єрів, які блокують діяльність мікробізнесу тощо. Друга сторона регуляторної політики полягає в аналізі витрат держави на виконання регулювань. Безкоштовного контролю не існує, і наша влада повинна врахувати всі ризики, перш ніж приймати швидкі рішення.