Ярослав Рущишин: У теперішній ситуації дуже небезпечно вживати крайніх заходів та "врізати" державне фінансування всіх сфер економіки, крім тих, які працюють "на виживання". Важливо правильно розставляти пріоритети і обмежувати фінансове забезпечення пропорційно, тобто виділити ключові сфери, які потребують найбільшого "вливання" коштів, а інші рівноцінно обмежити. Що стосується культури, то, на жаль, ця сфера ніколи не була пріоритетною в нашій державі, не залежно від сучасного контексту. Ключові проблеми в нашій державі, і навіть теперішня війна на сході України, - це наслідок того, що фінансування сфери культури і мистецтва відбувалися в нас за залишковим принципом. Як засновник мистецького об'єднання "Дзиґа" я скажу, що це питання особисто для мене є дуже гострим. Практична мінімізація фінансування культурної сфери стала наслідком відсутності відчуття національної ідентичності в багатьох українців за 29 років нашої незалежності.

Андрій Паляниця: Без участі держави і здійснення великих грошових "вливань" на підтримку бізнесу, українська економічна сфера може дуже постраждати. В ретроспективі таке падіння має свої плюси, адже допоможе "вичистити" деякі неефективності в розпорядженні фінансовими ресурсами. Проте, ця ситуація, так чи інакше, негативно вплине на незахищені верстви населення та українців з низьким рівнем доходу, які звикли жити "від зарплати до зарплати". Зараз найефективніше стимулювати розвиток економіки країни через систему державних закупівель. Гарним прикладом цього є спроба виходу США з кризи 30-х років, часів Великої Депресії. Держава має зосередитися на ефективній закупівлі товарів та послуг, розвитку інфраструктурних проектів та підтримці "внутрішнього" інвестора.

Ярослав Рущишин: Так, більшість розвинених країн рятують свої підприємства "вливанням" коштів, проте ми опинилися в такій ситуації вже з наявною економічною кризою всередині країни. Наразі, Україна повністю залежна від переговорів з Міжнародним валютним фондом, і це важливо розуміти. Уряд напрацював новий законопроект 3225, який передбачає багато пільг для бізнесу, що допоможуть "пережити" скрутний період. Забезпечити підтримку українських підприємців через додаткове фінансування в Україні наразі не можливо.

Андрій Паляниця: Якщо така ситуація повториться, суспільство адаптується так чи інакше. Тут питання полягає в іншому: яким способом бідні та багаті країни зможуть допомогти стримати економічну кризу. Не завжди стратегія розвинених країн є вдалою. Таке безпрецедентне "вливання" коштів на допомогу бізнесу в Штатах та країнах Євросоюзу навпаки призупиняє адаптацію бізнесу до надзвичайних умов. Якщо карантин продовжиться ще на декілька місяців, то дефіцити бюджетів країн тільки зростатимуть, а фінансування все одно не буде достатньо для повноцінного розвитку всіх сфер. Україна має врахувати це і знайти "золоту середину". Ситуація з поширенням коронавірусу є дуже нестандартною. Переважно, економічна криза настає час від часу в окремих країнах, інші держави можуть допомогти, проте зараз весь світ переживає скрутні часи, в яких бізнес має вчитися адаптуватися і працювати в надзвичайних умовах.

Андрій Паляниця: В контексті сучасної ситуації сумніваюся, що відбудеться такий масовий відтік людей на віддалену форму праці. Проте, якщо схожа криза повториться через рік чи два, то тут Ви абсолютно праві: ми станемо свідками зламу рутинної діяльності бізнесу.
Повторення карантину вплине на локалізацію виробництв, хоч зараз індустріальний центр вже є частково локалізований, а відтак - менш вразливий. Карантин призведе до того, що розвиток індустріального сектору та виробництво залежатиме від попиту на товари і послуги.

Ярослав Рущишин: Ми стоїмо на шляху до появи нової культури підприємництва у світі загалом. Якщо криза повториться найближчим часом, то це матиме для України катастрофічні наслідки. У інших європейських країнах люди тратять від 15% до 30% зарплати на необхідні побутові речі, решту - заощаджують. Середньостатистичний українець майже всю заробітну плату витрачає на виживання. Тому, чи вдасться нам пережити ще одну таку кризу знову - це питання відкрите. Виклики досить серйозні, і ми не справимося без залучення масштабних соціальних програм та вміння уряду адаптуватися і вчасно реагувати.

Андрій Паляниця: Системи охорони здоров'я працюють в різних країнах зі своїми особливостями. В США ця система є приватною і її ефективність та якість залежить від попиту. Оскільки приватні медичні послуги в Америці є дорогими, держава фінансово допомагає малозабезпеченим громадянам та людям поважного віку. В Україні додаткове фінансування медичної сфери не матиме такого ефекту. Нам слід розібратися з наявними коштами, які виділяє держава на розвиток системи охорони здоров'я. Можливо, перегляд цих коштів вплине на якість та доцільність їхнього використання. Ми повинні виділяти більше ресурсів на виробництво нових ліків, сприяти їхньому швидкому виходу на ринок, а також обладнання лікарень. В цьому допоможе якісна регуляторна політика.

Андрій Паляниця: Безперечно. Через систему державних закупівель можна стимулювати розвиток фармацевтичної сфери в Україні. У світі не так багато країн здійснюють виробництво нових лікарських засобів: Німеччина, Швейцарія, США та деякі країни Азії. Гроші з державних бюджетів в цих країнах переважно виділяються на виробництво лише окремих препаратів. В цьому проблема: людство не готове до появи нових хвороб та вірусів. І пандемія коронавірусу - яскравий приклад і поштовх замислитися над тим, як стимулювати розвиток медицини і розробку нових ліків для того, щоб попередити такі випадки в майбутньому.

Ярослав Рущишин: В Україні триває другий етап медичної реформи, і це оптимальний час, щоб піднімати питання обов'язковості страхової медицини. Треба розуміти, що держава не може взяти на себе повну відповідальність за здоров'я кожної людини, не враховуючи окремих нещасних випадків. Ситуація з масовим поширенням коронавірусу підтверджує, що наші громадяни не готові до таких викликів, держава не готова. Впровадження обов'язкової страхової медицини починається з довіри людей до влади. Якщо побудуємо цю довіру, то зможемо на основі приватно-державного партнерства чи в інший ефективний спосіб стимулювати розвиток фармацевтичної галузі в Україні. Держава має стати для громадян "подушкою безпеки" не лише на час пандемії, і це питання потребує врегулювання найближчим часом. Нам треба приймати найефективніші рішення і шукати шляхи для їх втілення. Хотілося б, щоб в Україні діяли самостійні фармацевтичні лабораторії чи дослідницькі інститути на базі медичних університетів. Тоді б держава могла бути замовником медичних товарів та послуг в своїх громадян, стимулювати розвиток науки і підтримувати медичну сферу економіки водночас.

Ярослав Рущишин: Уряд повинен приймати такі рішення, опираюсь в першу чергу на оцінку експертів та фахівців конкретної галузі. Чи ці зміни впроваджуються на державному рівні, чи на локальному - через органи місцевого самоврядування, - вони будуть ефективні і доцільні тільки тоді, коли представники влади враховуватимуть у своїх рішеннях вказівки від спеціалістів.